Історія Аль-Ахмара — це квестовий предмет, знайдений в Академії Сумеру.
Локація[]
Зміст[]
За словами мешканців пустелі, колись світом правив цар на ім’я Аль-Ахмар. Цар воїнів, садівників і мудреців. За їхніми словами, він керував вітрами, що лютували в пустелі, піщаними дюнами, посрібленими місячним світлом, і тисячею і одним джином, що таїлися в снах і уханнях сов.
Кажуть, що Аль-Ахмар був загубленим сином неба. Він був царем усіх земель, його шанували три великі племені, перед ним схилялися невловимі джини. Але щоразу дивлячись на небеса, Аль-Ахмар згадував блаженство, що там панувало, і кару, що спіткала його тисячі років тому, та й схиляв свою благородну голову із зітханням, повним жалю.
У такі миті ні спів солов'я, ні пахощі троянд не могли пробудити царя від його смутку.
Мешканці пустелі добре знали, що ностальгічне марення віщує прихід лиха. Але у світі, де мудреці насолоджувалися миром та спокоєм, а хоробрі юнаки та чарівні діви говорили про кохання, ніхто не міг передбачити катастрофи. Але не варто нинішньому поколінню звинувачувати предків та джинів. Навіть Германубіс, наймудріший із мудрих, не міг передбачити, що доблесне плем’я, що колись могло зрівнятися з драконами, через тисячі років перетвориться на лиходіїв, що пожирають трупи, а їхня зганьблена честь і останки будуть навіки поховані під золотими пісками. Хіба міг він передбачити, що плем’я мудреців, що передавало знання з покоління в покоління, втратить давні книги та перетвориться на мандрівних бардів пустелі, які оплакують царя піснями, зрозумілими лише джинам?
Як кажуть мудреці: лихо, здатне захлеснути весь світ, починається з однієї думки, що виникає від меланхолії та божевільних мрій царя.
Й ось троє наближених Аль-Ахмара (нехай на них спадає сім разів по сім проклять!) з’явилися до царя з пропозиціями:
«Ваша Величність, Володар світу, Володар чотирьох сторін землі, цар джинів і смертних, ― заговорив улесливо Цар овець, міністр усіх міністрів. ― Смиренно прошу вибачення за таку вільність, але Вашій Величності треба знати, що негідно ув’язати в мріях про минуле і впиватися скорботними думками. Ваша мудрість та влада на цій землі безмежні. Хто завадить Вашій Величності звести палац за межами дев’яти небес і подарувати народові своєму майбутнє, позбавлене турбот?»
«Це неприпустимо», — насупившись, відповів Аль-Ахмар, і Цар овець не промовив більше жодного слова.
«Ваша Величність, Син неба, Підкорювач демонів, Ватажок мудреців, ― Цар Ібіс, писар усіх писарів, радив: — Тисячі років тому небесна кара розсипала на порох мудрість та історію. Для кращого майбутнього, Ваша Величносте, Ви мусите взяти під свій контроль минуле. Сучасні оазиси зберігають мудрість «сьогодення», але, якщо ми хочемо повернути собі минуле, треба діяти швидко».
«Це неприпустимо», — вдарив об землю жезлом Аль-Ахмар, і Цар Ібіс не промовив більше жодного слова.
«Ваша Величність, Король пісків та оазісів, Провідник живих і мертвих, Посланник стихій, ― заговорив Цар крокодилів, полководець усіх полководців. — Якщо ми хочемо відродити навік і повернути втрачені можливості та мрії, це наш останній шанс. Чим більше сили, тим більше порожнечі, чим більше мудрості, тим більше смутку. На відміну від марності нездійсненних мрій, лише воскресле життя, наділене безсмертям, може заповнити нескінченне співчуття».
Аль-Ахмар замовк.
«Нехай буде так».
Свавільний король прислухався до обманних промов трьох наближених. Минуло сто років, а потім ще сто. Аль-Ахмар побудував у своєму царстві величезний лабіринт і ув’язнив себе в його глибинах у пошуках темного й забороненого знання, чудодійного зілля, яке допомогло б позбутися тлінного тіла.
Подальші події — це знання, до яких не варто повертатися. Воно має бути віддане вічному забуттю.
Легенда жителів пустелі свідчить, що царство мудрості та могутності всього за одну ніч було поховано під пісками безумства.
Кажуть, Аль-Ахмару вдалося відокремити свою мудрість від плоті і вкласти її у звивисті галереї, сходи, арки та різьблені балки палацу, що вислизають у нескінченність. Кажуть, що тіло Аль-Ахмара поступово розкладалося на його троні, поки ним бенкетували черви, і що його душа злилася в одне ціле з ридаючими душами мільйонів у його королівстві, приречених на блукання, загублених посеред скигляючого краю, мандруючи вздовж темних та звивистих коридорів, що ведуть до Безодні…
Так мудрість мільйонів стає мудрістю одного, а мудрість одного обертається безумством.
Так королівство Аль-Ахмара було збудовано та зруйновано його власною рукою.
Кажуть, тієї ночі пустеля тремтіла, стіни палацу Аль-Ахмара, прикрашені самоцвітами, впали. Тисяча й одна колона вібрувала під натиском бурі, а бики та грифони, що колись прикрашали їх і дивилися зверхньо на неживі дюни, потонули в золотих обіймах. Безліч людей, мудрець чи дурень, герой чи боягуз — усі вони зникли тієї ночі в піщаній бурі, що пронеслася.
Ті, хто вижив, поринули у вічне мовчання. Кажуть, ті, хто скористався забороненим знанням, у покарання втратили зір і мовлення.
Як кажуть мудреці, марна спроба привласнити собі знання — ознака невігластва, а покаранням за невігластво є саме невігластво.
І як кажуть Ереміти, нащадки невігласів, які втратили свою історію:
«Ми повернулися з країни загубленої,
Ми змінили закони світобудови,
Страх нас не зупинить,
Жодного Архонта ми не послухаємо.
Через океан піску, схожого на гравій,
До його кінця ми попливемо».
Інші мови[]
| Мова | Офіційна назва |
|---|---|
| Англійська | The Lay of Al-Ahmar |
| Китайська (Спрощена) | 阿赫玛尔的故事 Āhèmǎ'ěr de Gùshì |
| Китайська (Традиційна) | 阿赫瑪爾的故事 Āhèmǎ'ěr de Gùshì |
| Японська | アフマルの物語 Afumaru no Monogatari |
| Корейська | 아흐마르의 이야기 Aheumareu-ui Iyagi |
| Іспанська | El cuento de al-Ahmar |
| Французька | L'histoire d'Al-Ahmar |
| Російська | История аль-Ахмара Istoriya al'-Akhmara |
| Тайська | เรื่องราวของ Al-Ahmar |
| В’єтнамська | Câu Chuyện Về Al-Ahmar |
| Німецька | Die Geschichte von Al-Ahmar |
| Індонезійська | Kisah Ayn Al-Ahmar |
| Португальська | O Conto de Ayn Al-Ahmar |