Сувій героя Попелястого Міста — це набір артефактів, доступний у 4-зіркових та 5-зіркових варіаціях. Його можна отримати як нагороду у Святилищі духів веселки.
Примітки[]
- Ефект 4 шматків сету надає 40% Бонусу Стихійної Шкоди всім членам групи, якщо носій користується механікою Благословіння Нічної Душі. Бонус надається 2 Стихіям — стихії, з якою носій активує реакцію та стихії носія відповідно.
Дрібниці[]
- Цей набір артефактів згадує команду шукачів пригод, які вирушили в Очканатлан у пошуках Тонатіу під час Катаклізму:
- Тайка, наймогутніший воїн Клану Крилатих Квітів
- Ліріву, молода містиця з Майстрів Нічного Вітру
- «Приборкувача Звірів» з Нащадків Наметів
- «Гірського Рейнджера» з Народу Джерел
- «Мандрівного Вченого» з Братства Достатку, який також був президентом Асоціації реліквій Заврів
Відомості[]
Талісман приборкувача звірів
Цю квітку, вирізьблену з кременю та дракіту, залишили в Попелястому Місті. Це талісман, який передавався з покоління в покоління приборкувачами звірів племені Нащадків Наметів.
Талісман має орнамент з кременю у вигляді відбитку лапи. Ходить чутка, що це відбиток першого юмказавра, який був приручений людиною.
Приборкувачі звірів — це ті, хто зосереджується на побудові дружніх відносин із заврами. Їхні ідеали інколи незрозумілі навіть одноплемінникам,
Тому що вони прагнуть мирно поладнати навіть із тими жорстокими заврами, які поранили людину. Іноді навіть намагаються побити мисливців на заврів.
«Є спосіб завоювати довіру навіть найлютішого завра. Все, що потрібно — це проявити достатньо терпіння».
Ось яку мудрість ніс у своєму серці юний приборкувач звірів, яку отримав разом із цим цінним талісманом від свого наставника.
«Звірі мають таке ж серце, як і ми». Так він вірив в це, доки світ не поглинув Чорний Приплив.
Це були монстри, яких неможливо зрозуміти, звірі, з якими неможливо помиритися.
Все що він побачив по поверненню до свого рідного міста — лиш пошматоване кігтями жахіття, яке залишилось після набігу тих лютих монстрів.
Переселивши людей свого племені, яким пощастило вижити, уже немолодий приборкувач звірів вирушив у подорож, з якої не було вороття.
Цього разу його ворогами були безсердечні демони, які прийшли з тим Темним Припливом, і мати справу з ними теж вимагало терпіння.
Бо тільки терпіння могло гарантувати, що жоден із них не залишиться чумою на його любій землі.
Легенди свідчать, що стародавній Король Пітонів колись викував таємний скарб, що відштовхує Безодню. Цей скарб можна було дістати лише з оповитого брудом стародавнього міста.
Можливо це були лиш не виправдані бажання тих, хто перебував у глибокому відчаї, але сміливі бачили в цьому надію варту спроби.
Наприкінці своєї подорожі позбавлений дому воїн досяг спаленого міста й зустрівся там віч-на-віч із давно похованою таємницею.
Маячок гірського патрульного
Ходить чутка, що Гірські Рейнджери, які прийшли з Народу Джерел, залишали ці пір’їноподібні значки на стежках, якими вони йшли,
І щоб позначити дорогу, і щоб повідомити майбутнім відвідувачам, що хтось проходив цим шляхом у минулому.
Сьогодні ці значки тихо лежать у безлюдних закутках засипаного попелом стародавнього міста.
І ніхто вже не ходив шляхами тих першопроходців, які з надією залишили за собою ці значки.
Їхні ноги ступали на кожен твердий камінь на гірських скелях, на кожен опалий лист у лісі…
Шлях Гірських Рейнджерів ніколи не мав кінця, і вони надовго запам’ятали кожен дюйм Натлану.
Щоразу, коли прибували мандрівники чи дослідники з інших країн, вони з ентузіазмом служили провідниками,
Бо ці дивовижні краєвиди були для них мов старі друзі дитинства.
Потім настав день, коли Чорний Приплив пронісся по далеких небесах, і все, що колись було знайоме, зникло в порожнечі.
Там, де колись діти гралися і сміялися в садах, тепер залишився тільки попіл і кістки, спалені пожежами.
Там, де колись одноплемінники змивали свою втому від роботи в гарячих джерелах, тепер свіжа кров і грязюка текли по берегах.
Але у останнього Гірського Рейнджера не було часу для зупинки та журби, тому що в нього залишилась незавершена справа —
Він знову вирушити на цей шлях, якого він уже не знав, і повернути свій, колись такий знайомий, дім.
Легенди свідчать, що в самому центрі Чорного Припливу, у стародавньому місті, де ховався мерзенний дракон, лежить скарб великої сили.
Скарб був схожим на золоте колесо, яке могло повернувши плин часу, спалити жахливе сьогодення та повернути прекрасне минуле.
Перевірений небезпеками, досвідчений Гірський Рейнджер, ніби хапаючись за останню соломинку, вирішив зробити це стародавнє місто своєю останньою зупинкою,
Навіть нехай це буде чергова пастка, розставлена безсердечним глядачем для переляканих людей.
Містичний золотий диск
Зазвичай містикам, народженим у Каньйоні Нічного Диму, довелося б десятиліттями тренуватися, щоб осягнути техніку, необхідну для спілкування з Вайобом.
Але в ці найхаотичніші часи навіть найновішим учням доводилося виходити на поле бою, щоб вказати шлях додому душам загинувших героїв.
Цей чудовий золотий диск, втрачений у стародавньому місті, колись належав не менш прекрасному маленькому містику, і стрілка його завжди вказує додому.
Коли Чорний Приплив затьмарив сонце й огорнув землю, тоді Нічне Царство також було захоплене Звірами Прихованих Світів, і їхня темна кров була розмазана скрізь.
Голос стародавнього Вайоба був майже забутий світом, потонувши у брязкоті металу й каменю та зойках страждаючих живих.
Але шамани племен знали, що для воїнів, поглинених темними тінями, навіть смерть була розкішшю,
І навіть коли їхні доблесні душі вирвалися з лап зла, то вони часто губилися у Нічному Царстві та, врешті, не могли повернутися додому.
Щоб зберегти сили племен у битві та повернути своїх втрачених родичів, група за групою містиків покидали каньйон,
І їхню боротьбу можна було побачити як серед полей битв, які були всіяні трупами, так і серед спустошених руїн.
Для юної містиці на ім’я Ліріву це був перший раз, коли вона вирушила в таку довгу і важку подорож.
Команда шукачів пригод, метою яких було дістатися до надхмарного міста, складалася без винятку з загартованих у боях ветеранів.
Незважаючи на те, що вона дуже серйозно бажала приєднатися, але істоти, що ховалися у Спаленому Місті, все одно були за межами її уяви.
Її супутники давно приняли рішення, тому залишили її в безпечній вежі, перш ніж тихо піти.
Коли дівчина, яка втекла перед обличчям небезпеки, нарешті добралася до їхнього табору, на неї чекали лише розірвані трупи, які були залишками ситної трапези дракона.
Як містиця, вона не тільки не змогла врятувати своїх союзників, але й не змогла повернути їхні душі.
Але їй не залишалось нічого іншого, як розповісти про їх кінець їхнім сім’ям, які все ще чекали їхнього повернення.
«Я зараз пригадую... наш вождь казав, що в нього є дитина, тому... Давай, Ліріву, зберися...»
Несучи в серці нову надію, вона ступила на новий шлях — на дорогу додому для всіх.
Кігтиста чаша мандрівного вченого
Навіть на благодатній землі, де процвітають бойові мистецтва, все ще є люди, які зацікавлені лише в книгах та знаннях.
Так це було для того, хто звав себе президентом Асоціації реліквій Заврів, який ні на день не розлучався з товстими тканими сувоями,
Або цілими днями возився з загадковими механізмами, які він дістав хтозна де. Щоб довести, що його дослідження не були абсолютно марними,
Він також займався виготовленням певних предметів, а цей келих із пазурами дивної форми був його гордістю.
У ті часи він ще не усвідомлював, якою розкішшю було все це безглузде дослідження.
Коли темні кошмари поглинули домівки, усі ткані сувої, до яких було докладено стільки зусиль, були знищені у вогнищі війни.
Він почував себе так, ніби прокинувся від тихого післяобіднього сну, бо повсякденна рутина, до якої він давно звик, була знищена,
І доля штовхнула його на іншу дорогу, на якій у нього вже не було вибору.
Колись він читав у найстаріших сувоях, що руїни, залишені стародавніми драконами, містять зброю, здатну захистити від демонів.
Тому, щоб запобігти марній загибелі своїх товаришів, він відклав свої минулі дослідження, присвятивши решту свого життя новій справі.
Машини секретного джерела, викопані з тих покинутих руїн, були перебудовані та модифіковані, щоб допомогти воїнам.
Можливо, це були знання, накопичені роками. Можливо, якийсь мудрець протягнув йому руку допомоги, але робота йшла неймовірно гладко,
Поки, нарешті, в глибинах покинутого міста він не виявив, чи то таємницю, чи то прокляття, яке було сховане тисячі років.
Легенди свідчать, що Король Пітон з Очканатлану колись побудував літаючий у небі корабель зі скарбами,
Серед тих скарбів було те, що могло би прогнати Безодню за межі світу.
Такі легенди були мов бальзамом на душу для тих, хто намагався вижити в такі безнадійні часи,
І маяком для незліченних шукачів пригод, які вирушили в тривалі подорожі, щоб врятувати світ.
Ніхто з шукачів пригод не повернувся, зробивши вченого мішенню для публічної зневаги,
І все ж він вірив, що це не брехня, а правда, яку він бачив на власні очі.
Можливо він хотів довести свою точку зору або, можливо, він хотів покласти цьому край,
Але вчений-мандрівник нарешті приєднався до команди шукачів пригод, які прямували до надхмарного міста.
Перната маска воїна-демона
Плем'я, побудоване на вершині гір, регулярно влаштовувало бойові турніри, на яких учасники носили спеціальні маски.
Вони служили не тільки для залякування опонентів, а й були символами, які представляли кожного учасника.
Вболівальники підбадьорювали, коли з’являвся воїн у масці, і освистували, коли входив його суперник.
Але всі замовкали коли виходив чоловік у масці з пір’я, схожій на сокола.
Перш ніж стати авантюристом, Тайка був наймогутнішим воїном у клані Квіткового Пера, завжди перемагаючи під час цих турнірів.
Іноді це йому навіть набридало. Можливо, він так і провів би все своє життя, адже тоді навіть не підозрював про неминучу Катастрофу.
Це почалося з того, що на горизонті з’явилися лише темні хмари, потім почали ходити чутки про зникнення людей у нічному вимірі... і коли перед ними з’явилися монстри,
Жоден не був готовий.
Завжди є хтось, хто повинен нести відповідальність, і сильніший, звичайно, повинен нести важчий тягар.
Лише побачивши справжню війну, він уперше відчув тягар долі.
Так він попрощався зі своєю дружиною та ненародженою дитиною, і сам став грізним демоном на полі бою,
Адже щоб перемогти демонів і монстрів, потрібно стати ще лютішим за них.
Це була остання битва в його житті, і незліченна кількість сцен промайнула перед його очима, коли він впав серед калюжі крові на вершині Попелястого Міста.
Він побачив, як вогненно-червоне полум’я стародавньої землі знову розквітло перед ними, мов поля квітів на рівнинах,
«Ворота пекла побагровіли від потоків крові хоробрих. Дозвольте мені піднести свою кров і залиште ключ від цих воріт моєму чаду».
Можливо саме той момент, коли слабке світло проникло крізь щілину воріт, нагадав йому слова, які він сказав на прощання своїй коханій дружині.
«...Якщо це буде дівчина, то назвемо її Бона. Вона обов’язково стане видатним воїном».
Інші мови[]
| Мова | Офіційна назва | Буквальне значення |
|---|---|---|
| Англійська | Scroll of the Hero of Cinder City | Сувій героя Попелястого Міста |
| Китайська (Спрощена) | 烬城勇者绘卷 Jìnchéng Yǒngzhě Huìjuǎn | |
| Китайська (Традиційна) | 燼城勇者繪卷 Jìnchéng Yǒngzhě Huìjuǎn | |
| Японська | 灰燼の都に立つ英雄の絵巻 Kaijin no Miyako ni Tatsu Eiyuu no Emaki | |
| Корейська | 잿더미성 용사<->의 두루마리 | |
| Іспанська | Pergamino del Héroe de la Ciudad de las Cenizas | Пергамент героя Попелястого Міста |
| Французька | Parchemin du héros de la Cité de braise | Пергамент героя Попелястого Міста |
| Тайська | Scroll of the Hero of Cinder City | Сувій героя Попелястого Міста |
| В’єтнамська | Bức Tranh Dũng Sĩ Thành Tro Tàn | |
| Німецька | Schriftrolle des Recken der aschenen Stadt | Сувій воїна Міста Попелу |
| Індонезійська | Scroll of the Hero of Cinder City | Сувій героя Попелястого Міста |
| Португальська | Pergaminho do Herói da Cidade Incandescente | Сувій героя Розжареного Міста |
| Турецька | Kül Şehrin Kahramanının Parşömeni | |
| Італійська | Rotolo dell'Eroe della Città di cenere |
Історія змін[]
Навігація[]
| ||||||||||||||||||||
